почекаю поки ти дозволиш мені заглянути у твою чорну наскрізь катастрофу що б відшукати там зорі та сяйво сонця і скласти з двох версій тебе єдине ціле, мені у безодню дивитися не страшно,

я тебе будь-яку

кохаю.

я буду гладити тебе по волоссю і спині у закинутому зламаному туалеті і ліпити дурацькі пластирі на тіло тобі у ставшому нашим куточку, поки ти погляд свій у сторону відводиш ти "не питай" не кажеш але й я не дурна,

я хочу насолоджуватися твоїм сміхом і музикою затишною на фоні, хочу фільми з тобою дивитися - про Венецію чи про мої палаючі Нотр-Дами, дивитися на тебе на уроках і в коридорах, дарувати светри і кутатись у довгі шарфи в снігопадний вечір осяяний вогнями гірлянд.

а потім за руку береш
мене
по справжньому

зоряна дівчинка поруч зі мною посміхається
і я теж.

і тоді я роблю крок вперед.

коли ми повертаємось і це минає декілька неймовірних годин коли я відчуваю себе частиною чогось дуже важливого, коли я відчуваю себе не зайвою, ти ведеш не зі мною якусь розмову

здається я закохалась у зорі.

але я не кажу нічого, мовчу ніяково,

і після цього апокаліпсис не стається, всі все розуміють (окрім головного) (дякую богу) (сподіваюсь що)

теми нейтральні
почуття ні.

мені подобається коли ти щаслива, коли посміхаєшся і коли погляд не відводиш і коли слова гострі з образою разом не ковтаєш.

і я сміюсь теж. хтось хлопає мене по плечу, так здивовано, хтось ще питає в мене про мене ж, а мені й сказати нема чого окрім

тут тільки ти, твої друзі і я. тут комфортно, тут безпечно, ти тягнеш мене до склянок з лимонадом.

ти.

ти покликала мене, ти знаходиш для мене щось, що я можу пити,

ти-ти-ти-ти, ти дівчинка-вау, ти неймовірна

ти сяєш.

твоя подруга каже жарт і ти заливаєшся на весь парк.

Здається - здається, я за крок від того, що б здатися, припинити з собою сперечатися про почуття свої ж невгамовні і пальці нещасні заламувати від хворобливого свого хвилювання.

це-все-ти ні-боже-ти-ні-в-чому-не-винна.