Й як ви влучно написали про вияв співчуття…

Вмирати? О ні, ніхто не дочекається цього. Я дуже люблю життя, хоч це й не взаємно іноді. Дякую за добрі слова, обіймаю🖤 у цьому блозі я здебільшого записую думки, коли не можу заснути. Тому тут лише найстрашніше. А загалом, у мене непогане життя 🌚

Остання розмова з мамою - вона нарешті погодилась переїхати з окупації у Север. Я вже збирала гроші на квартиру. Через місяць немає вже ні мами, ні міста…

вау як світло працює на композицію 🤩

Продовжую намагатись у перспективу на глаз й відчуття, скетчінг, скетчінг й скетчінг. Ненавиджу малювати лінією 💀🌚

Не має більше ні дому, ні мами, ні насолоди від подорожей, залишилась лише холодна камʼяна черепашка у моїй валізі.

За цей час я тільки й роблю, що кудись й від чогось їду. Десять років подорожей.

В сімнадцять років я поїхала із дому, із міста Луганської області. У руку на прощання мама поклала мені маленьку черепашку із каменя.

Таке хвилююче й приємне почуття, коли ти покидаєш дім, але знаєш, що повернешся туди незабаром. Коли знаєш, що позаду є безпечне місце, що чекає на тебе, тоді й можливо насолоджуватись подорожю.

Намагаюсь більше створювати глибину у малюнку (використовувати вісь z на полотні). Що далі - менше, overlappings, правильні овали та «с» криві у перспективі.