i'm just a depressed kid even if i'm not a kid anymore

мені так хотілося тепла, а як воно так раптово прийшло, то відчуваю the end of world anxiety ще сильніше

якщо мене спитають, за що мені соромно, то, мабуть, скажу, що за те, що не стала більш свідомою у 2014 році. що не перейшла на українську раніше. що ховала голову в пісок. що не можу стати сміливішою. та й таке.

потрапила на кілька історій людей, які втратили батьків або коханих на війні. від цього реальність нагрібає так міцно, що навіть дихати боляче. нічого не чуєш, наче під водою. як люди все це стягують і не виходять в вікно.

якби мені можна було вибрати супер-силу, то я б хотіла могти прожити безліч різних життів. просто прокидатися в іншому тілі, іншому місці, з іншим життям. проте щоб потім можна було повернутися в ту точку в часі, звідки "перескочила" в іншу долю.

через тисячу років
і безмежну кількість ночей
нам бракуватиме розмови

вкрашилася дуже в одну особу. але мені не хочеться аби людина про це знала, боюсь, що реальність не буде така, як мої фантазії (скоріш за все так і буде). але як же приємно фантазувати про прогулянки, розмови, побачення. різні сценарії спільно проведеного часу.

наснилися сни з романтичними сюжетами і тепер ходжу в закоханому настрої

можливо хоч тут вдасться вести щоденник!