The Monolith is gone, and I've accepted my solitude.
Yet silence is not salvation,
and a cry is not the same as being lost.

I am here.

Not dangerous, and not complete.
Only moving at a different speed of understanding.
That's enough.
For now, that's enough.

У мене немає плану майбутнього.
Натомість я вимірюю сьогоднішній крок:
нахил землі, температуру вітру, ритм серця.
За цим я вирішую, куди йти далі.
Сліпота — це незручно,
але й розкіш — відчувати невизначеність.
Це не блукання.
Це перша спроба жити наново, на дотик.