Поки це, певно, все. Не скажу, що стало легше від того, що виговорилася тут, бо довелося це все згадувати. Але хай лишиться тут разом з усім іншим, як спогади, що колись все було. . . Ось так.

Навіть не знаю, що ще можна згадати. Більшість того часу, що мене тут не було, частково стерлася з моєї пам'яті, бо певні періоди я була в надто жахливому моральному стані. Тому воно все зливається в одну купу пустого нічого, яке сповнене лише болем.

М. . . А ще я відчуваю, що мені не вистачає дівочою компанії. . . Я дуже ціную своїх друзів, просто виявилося , що бути чисто в чоловічій компанії довгий час стає важко. Особливо коли вони фліртують один з одним, а мені навіть нема з ким і я починаю почуватися самотньою. . .

До речі, також за цей час зрозуміла знову те, наскільки ж деякі чоловіки моментом починають вважати, що турботливе ставлення до них одразу означає флірт. Якщо вдуматися, то це звучить сумно, але в той же час вже нема сил розгрібати наслідки цього і легше закритися просто в своєму колі.

Ще я навчилася нарешті блокувати людей, які мені не подобаються чи які конкретно так виводять мене з зони комфорту. Інколи дивуюся тому, скільки в мене тарганів в голові, раз раніше забороняла таке собі, але хоч приємно, що потроху з ними пораюся.

О-о, а ще я вперше спробувала прийняти участь в ДнД. Це було неймовірно весело, хоч і наші обидві гри заморожені, бо через всі нинішні умови тяжко зібратися. Але другу ми ще маємо надію відродити. Не пожалкувала, що колись дуже хотіла зіграти, бо з правильної компанією це неймовірний досвід.

О, згадала ще позитивне. Я досі вигорівша від малювалля, але півтори роки назад спробувала намалювати спрайти в піксельарті. Прямо нове дихання відкрилося. Це в рази легше й швидше, хоча сил все ще мало періодично навіть на це. А ще так радісно бачити свої роботи прямо в грі.

Здавалося б, в мене зараз купа людей поруч, то чого я різко вернулася сюди. . . Вел. Здається, прийшло усвідомлення, що морально мені краще не стає, а навіть навпаки. Можливо, якщо я буду записувати кудись це все, то буде легше? Хто знає. Так хоча б ще десь покричу на чужу тупість.

Я за цей час змінилася, певно, доволі сильно. Хоча, було б дивно, якби всі ці тривожні моменти, які я досі в біса не можу відпустити, ніяк на мене не вплинули б. Але все ж. Дещо лячно перечитувати те, що я тут писала раніше, бо, відчуваю, мені буде боляче.

Більше двох тисяч годин витратила на нішеву піксельну РП гру. . . Можливо, я б мала на цьому моменті задуматися, що це не дуже нормально, але все ж думки про цю гру та спогади з неї роблять мене щиро щасливою. Бо, певно, я вперше настільки щось люблю.

Або відігрувати ксено, яка разом з іншими ксено й своєю королевою намагається вбити та захопити якомога більше інкубаторів, якими є маріни, аби збільшити вулик. І все це паралельно з усвідомленням, що купка дорослих чоловіків грають за цих ксено і кличуть один одного "сестра" постійно. Обожнюю.

Що може бути краще того, аби відігрувати людиноподібну міль, яка вміє робити chitters та squeak, красти і жерти чужий одяг, а також втикає в лампу. Все це паралельно з роботою в якомусь відділку, де ти або підриваєш місце роботи й себе, або лікуєш інших й допомагаєш їм різними способами.

Але. Але-але-але. Є і позитивні речі. Нарешті зрозуміла, що мій улюблений колір це фіолетовий, тому в мене тепер в с е фіолетове. Не знаю , як раніше це не зрозуміла. . . Відкрила в собі неймовірну любов до молей. І до ксеноморфів. І ці дві речі навіть пов'язані частково, як би дивно це не звучало.

Обидва випадки відбулися відносно близько один до одного, що я досі відчуваю, що я десь на межі. Тримаюся, але інколи хочеться вити і лізти на стіни. Ще й зустріла в процесі таких неймовірно дурних людей, що жалкую, що витрачала свій час, аби допомагати в спільній справі.

Фані сторі. Від конкретно цієї ситуації я три місяці була настільки залякана і в стресі, що і в мене виникали жахливі думки, як от "якби в мене була "нормальна" орієнтація, то все було б легше", і я до останнього не вірила, що мене дійсно сталкерять, бо я ж відмовила і зробила боляче.

Пізніше знайшла там компанію людей, які моє все наразі, але паралельно з цим їм довелося витягати мене з жахливого стану, бо рік тому мені зізнався хлопець, який навіть не знав мене, але після відмови почав сталкерити. Якби не ці люди я б, певно, повісилася.

Зловила неймовірне вигорання після Академії в плані творчості, але натомість знайшла гру, в яку наразі награла більше двох тисяч годин і досі не можу спинитися. Там же знайшла приємних людей, але разом з тим мене на початку почав харасити один гравець, бо я не хотіла з ним взаємодіяти.