Блять, займаюся оформленням садового будинку,сьогодні пішла в Безлюдівську сільраду аби там ще один етап оформлення пройти,і забула там і договір куплі-продажу і техраспорт... Тепер болить серце,в голові жахливі думки як той хлоп з сільмького ЦНАПу продає або губить мої документи😰.

Сьогодні дізналася, що мій чоловік свідомо не бере відпустки. Майже всі його побратими за рік добрали майже по 30 діб. І він мовчав, просто не хоче...Нахуя мені ця ваша всрата любов,нахуя я заміж вийшла, якщо чоловік до мене навіть їхати не хоче😕.

Пропоную Бабченком йобнути по керченському мосту.

Посварилася з чоловіком.Після Бахмуту він втратив щирість...Він реально вважає,що якщо він буде приховувати все то я буду менше хвилюватися?Блять,чоловіки,яка у вас логіка?Ви реально вважаєте,якщо черяк на пів пики замазюкати тональним кремом він стане менш помітний?Серйозно?

У мене десь є ще якийсь акаунт у твіттері,який я створила після одруження аби мати можливість висловлювати думки і не отримувати потім ПП від чоловіка з питанням:"А що сталося?"...Акаунт загубився,але ось тут я реально інкогніто,сюди він не зайде якщо я не запущу.Бо це я його у твіттер запросила.

Іноді,через сум за коханим відчуваю таку самотність,що мені вже нічого не треба,ні коханого, ні радості,ні майбутнього...До кохання я майже не відчувала самоти,воно мене руйнує,відводить кудись у бік, пригнічує,спустошує...А ще більше страшить можливість його загибелі,і від цього ще гірше...

До 34х не знала кохання,хоч дуже люблю любовні фільми,але то була для мене магічна тема,тому вона так зачаровувала.Якби мене тоді запитали:"Краще кохати і втрати чи не кохати взагалі?"я сказала,що перше,але відчувши кохання,зрозуміла,що краще 2й варіант...Кохання знесилює,спустошує,робить залежним.

Сиджу в садку біля хати яку придбала з чоловіком,і все стиськається у середині,бо він ще не вийшов на зв'язок...Я тут,сама,доки моє кохання десь за Куп'янськом...Якби я була мрійлива оптимістка,то певно,було б легше...Але,я знаю життя і від цього страшно,боляче і спустошливо.

Оооо,я тут...Відчуття тотальної анонімності повернулося.Бо всюди є якісь родичі чи знайомі,а тут тебе ніхто не знайде.