ще один день, коли я б хотіла бути концептом (тм), ідеєю у голові світотворення, але вимушена жити у тілі і в оточенні інших людей.

якщо я за сьогодні отримаю ще одного листа/повідомлення від когось з колег, я, можливо, (скоріше за все) розплачусь.

сьогодні особливо багато думаю про недослідвну цитату від, господи прости, марти кетро - "як добре жити, коли є кого назвати 'душа моя'".

зайшла сьогодні на кухню в офісі: через вікно ллється м'яке сонячне світло, ще тихо-тихо, нікого немає майже, а ті, хто є, - поховались у кабінетах. тільки богдан сидить за столом, голубе горнятко з кавою (чорна без цукру), пише у свій щоденник.

останні пару місяців все думала піти з усіх соцмереж, видалити старі акаунти, створити нові - чисті, невідомі. така моя звичка.

а тут тепер можна сховатись. і говорити вголос у пустій кімнаті.