так, сьогодні тільки вівторок. так, тільки друга година дня. а я вже відчуваю себе імпостеркою, прикутою до офісного крісла, коли могла б бути сонячним промінчиком у відображенні вікон.

той щоденник мені інколи сниться: маленький нотатник непримітного кольору, нерозлінієні сторінки, заповнені розмашистим рівним почерком; між думками-абзацами рівні відступи.

повертаю і собі цього року звичку писати на папері.