у Софії все Гуд, бо вона пише книжки
@sofiehood.bsky.social
Письменниця, чекаю на свого Доктора Дре
#укррайт
#укррайт
Коли Ярославі зав'язували руки, було особливо смішно: її брат стояв по пояс в озері, розмахуючи над зеленою гладдю долонями. Заговорював воду.
Ярославі зав'язали руки, бо якби ними над водою розмахувала вона, всі подумали би, що намагається отруїти.
Ярославі зав'язали руки, бо якби ними над водою розмахувала вона, всі подумали би, що намагається отруїти.
March 11, 2025 at 12:59 PM
Коли Ярославі зав'язували руки, було особливо смішно: її брат стояв по пояс в озері, розмахуючи над зеленою гладдю долонями. Заговорював воду.
Ярославі зав'язали руки, бо якби ними над водою розмахувала вона, всі подумали би, що намагається отруїти.
Ярославі зав'язали руки, бо якби ними над водою розмахувала вона, всі подумали би, що намагається отруїти.
Ярославу вважали відьмою. Душегубкою. Чортякою. Бо бачила те, чого не бачили інші. Бо втручалася у життєвий цикл: переривала агонії тих, кого вже забирав Господь, і змушувала розпускатися квіти, коли їм ще був не час. Вона не мала права. Вона не Бог.
March 11, 2025 at 12:59 PM
Ярославу вважали відьмою. Душегубкою. Чортякою. Бо бачила те, чого не бачили інші. Бо втручалася у життєвий цикл: переривала агонії тих, кого вже забирав Господь, і змушувала розпускатися квіти, коли їм ще був не час. Вона не мала права. Вона не Бог.
Ярославиного брата вважали пророком. Цілителем. Ясновидцем. Бо він бачив те, чого не бачили інші. Бо зцілював тих, кому вже готували труни і воду. Бо одним поглядом міг розпускати квіти. Він міг. Він був наче Бог.
March 11, 2025 at 12:59 PM
Ярославиного брата вважали пророком. Цілителем. Ясновидцем. Бо він бачив те, чого не бачили інші. Бо зцілював тих, кому вже готували труни і воду. Бо одним поглядом міг розпускати квіти. Він міг. Він був наче Бог.
Вони казали: «Всі люди – особливі! Різноманіття – це дар!». Але Ярослава плакала, бо її особливість вважали прокляттям.
Ярослава цілувала хрестик все сильніше, сподіваючись, що колись зітре його в позолочені крихти. Але він не меншав – ні через день, ні через рік.
Ярослава цілувала хрестик все сильніше, сподіваючись, що колись зітре його в позолочені крихти. Але він не меншав – ні через день, ні через рік.
March 11, 2025 at 12:58 PM
Вони казали: «Всі люди – особливі! Різноманіття – це дар!». Але Ярослава плакала, бо її особливість вважали прокляттям.
Ярослава цілувала хрестик все сильніше, сподіваючись, що колись зітре його в позолочені крихти. Але він не меншав – ні через день, ні через рік.
Ярослава цілувала хрестик все сильніше, сподіваючись, що колись зітре його в позолочені крихти. Але він не меншав – ні через день, ні через рік.
Ярославі багато що здавалося смішним: як у людей подоли білих пальт темнішали з часом, а у деяких – взагалі рвалися. І пальто ставало білим фраком. Як у інших, таких, як вона, погляди щороку гострішали. І ті, хто клявся бути м'яким, як солома, від соломи в собі лишав лише голки.
March 11, 2025 at 12:58 PM
Ярославі багато що здавалося смішним: як у людей подоли білих пальт темнішали з часом, а у деяких – взагалі рвалися. І пальто ставало білим фраком. Як у інших, таких, як вона, погляди щороку гострішали. І ті, хто клявся бути м'яким, як солома, від соломи в собі лишав лише голки.
Ярослава носила позолочений хрестик і цілувала його перед сном, знаючи, що чим частіше торкається губами – тим менше лишається металу. Вона, можна сказати, їла цей нещасний хрестик. І їй від усвідомлення цього факту було чомусь страшено смішно.
March 11, 2025 at 12:57 PM
Ярослава носила позолочений хрестик і цілувала його перед сном, знаючи, що чим частіше торкається губами – тим менше лишається металу. Вона, можна сказати, їла цей нещасний хрестик. І їй від усвідомлення цього факту було чомусь страшено смішно.
Останнім часом мої пости, що стосуються видання, все менш і менш сповнені оптимізму – але ви, як і я, розумієте, що молодість не злочин, та за неї можуть судити.
Можливо, не будуть, але можуть. І молодість – не екзамен, та її помилок не пробачають. Як би хто не казав інакше.
Можливо, не будуть, але можуть. І молодість – не екзамен, та її помилок не пробачають. Як би хто не казав інакше.
November 12, 2024 at 10:29 AM
Останнім часом мої пости, що стосуються видання, все менш і менш сповнені оптимізму – але ви, як і я, розумієте, що молодість не злочин, та за неї можуть судити.
Можливо, не будуть, але можуть. І молодість – не екзамен, та її помилок не пробачають. Як би хто не казав інакше.
Можливо, не будуть, але можуть. І молодість – не екзамен, та її помилок не пробачають. Як би хто не казав інакше.
Інколи людина із видавництва, читаючи ваш рукопис, спочатку відкриє анкету, побачить, що ви 2004 року народження і... Закриє документ. Бо так вважатиме за потрібне.
November 12, 2024 at 10:29 AM
Інколи людина із видавництва, читаючи ваш рукопис, спочатку відкриє анкету, побачить, що ви 2004 року народження і... Закриє документ. Бо так вважатиме за потрібне.
Який висновок з цього всього?
Готуйтеся. Реально. І я готуюся – і вас готую. До всього. І до «так», і до «ні». Стільки засмучених письменників із риторикою «мою книжку ніхто ніколи не видасть» мій ТікТок ще не бачив – але я хочу сказати, що далеко не все залежить від вас і вашого тексту.
Готуйтеся. Реально. І я готуюся – і вас готую. До всього. І до «так», і до «ні». Стільки засмучених письменників із риторикою «мою книжку ніхто ніколи не видасть» мій ТікТок ще не бачив – але я хочу сказати, що далеко не все залежить від вас і вашого тексту.
November 12, 2024 at 10:28 AM
Який висновок з цього всього?
Готуйтеся. Реально. І я готуюся – і вас готую. До всього. І до «так», і до «ні». Стільки засмучених письменників із риторикою «мою книжку ніхто ніколи не видасть» мій ТікТок ще не бачив – але я хочу сказати, що далеко не все залежить від вас і вашого тексту.
Готуйтеся. Реально. І я готуюся – і вас готую. До всього. І до «так», і до «ні». Стільки засмучених письменників із риторикою «мою книжку ніхто ніколи не видасть» мій ТікТок ще не бачив – але я хочу сказати, що далеко не все залежить від вас і вашого тексту.
Молодших ще просто не чути. А про кого чути – ті ще не встигли заявити про себе так, щоб почула вся країна. Але погодьтеся – хто візьме зеленого, якщо у нього за спиною немає додаткових прожитих десяти років життя, за які волею-неволею встигли би набратися потрібні галочки в біографії?
November 12, 2024 at 10:28 AM
Молодших ще просто не чути. А про кого чути – ті ще не встигли заявити про себе так, щоб почула вся країна. Але погодьтеся – хто візьме зеленого, якщо у нього за спиною немає додаткових прожитих десяти років життя, за які волею-неволею встигли би набратися потрібні галочки в біографії?
Говорячи чесно, міленіали лише останніх років сім як дійшли до своїх книжкових полиць, і саме їх зараз вважають наймолодшим літературним поколінням, судячи з лекції професора Поліщука, на якій я була тиждень тому... Але ж це, блін, не так!
November 12, 2024 at 10:27 AM
Говорячи чесно, міленіали лише останніх років сім як дійшли до своїх книжкових полиць, і саме їх зараз вважають наймолодшим літературним поколінням, судячи з лекції професора Поліщука, на якій я була тиждень тому... Але ж це, блін, не так!
Але єдині тези, на які я натрапляла за ці місяці спостережень, це старі-добрі телеграмно-твіттерсько-тіктоко-фейсбучні дискусії про «не-літературність фанфіків, які пише така ж не-літературна молодь».
Ви знаєте мою позицію.
Ви знаєте мою позицію.
November 12, 2024 at 10:27 AM
Але єдині тези, на які я натрапляла за ці місяці спостережень, це старі-добрі телеграмно-твіттерсько-тіктоко-фейсбучні дискусії про «не-літературність фанфіків, які пише така ж не-літературна молодь».
Ви знаєте мою позицію.
Ви знаєте мою позицію.
Куди їм іти? Як їм вчитися? Де публікуватися? Не всім ж писати в стіл, багато хто не хоче цього – Дереш свого часу взагалі ще в старшій школі видався!
November 12, 2024 at 10:26 AM
Куди їм іти? Як їм вчитися? Де публікуватися? Не всім ж писати в стіл, багато хто не хоче цього – Дереш свого часу взагалі ще в старшій школі видався!
Щось на віслдаунському, звичайно)
І помітила я тенденцію: що ні разу, ну зовсім ні разечку за весь час спостережень, зовсім ніхто не підіймав тезу про те, а як, власне, бути зараз початківцям?
Що їм робити?
І помітила я тенденцію: що ні разу, ну зовсім ні разечку за весь час спостережень, зовсім ніхто не підіймав тезу про те, а як, власне, бути зараз початківцям?
Що їм робити?
November 12, 2024 at 10:25 AM
Щось на віслдаунському, звичайно)
І помітила я тенденцію: що ні разу, ну зовсім ні разечку за весь час спостережень, зовсім ніхто не підіймав тезу про те, а як, власне, бути зараз початківцям?
Що їм робити?
І помітила я тенденцію: що ні разу, ну зовсім ні разечку за весь час спостережень, зовсім ніхто не підіймав тезу про те, а як, власне, бути зараз початківцям?
Що їм робити?
Але раз в декілька тижнів я, як справжній осінтер, роблю собі годинку фактчекінгу і перевіряю, що ж трапилося у навколокнижковому світі за цей час: хто-кого вчергове обісрав, хто-кого благословив, чиє крихке его торкнулися без рукавичок і воно пішло тріщинами – і так по колу, по колу, по колу...
November 12, 2024 at 10:24 AM
Але раз в декілька тижнів я, як справжній осінтер, роблю собі годинку фактчекінгу і перевіряю, що ж трапилося у навколокнижковому світі за цей час: хто-кого вчергове обісрав, хто-кого благословив, чиє крихке его торкнулися без рукавичок і воно пішло тріщинами – і так по колу, по колу, по колу...
Кай зиркнув на нього і пригубив вино. Підійшов до вікна і став поруч.
‒ Окей, я зрозумів, не наполягаю, ‒ відступився Марсель. ‒ А ти ніколи не замислювався, чи схвалив би батько ось таке самітництво?
‒ Не розумію, що ти маєш на увазі.
‒ Гаразд, ‒ здався Марсель. ‒ Проїхали…
‒ Окей, я зрозумів, не наполягаю, ‒ відступився Марсель. ‒ А ти ніколи не замислювався, чи схвалив би батько ось таке самітництво?
‒ Не розумію, що ти маєш на увазі.
‒ Гаразд, ‒ здався Марсель. ‒ Проїхали…
November 7, 2024 at 5:10 PM
Кай зиркнув на нього і пригубив вино. Підійшов до вікна і став поруч.
‒ Окей, я зрозумів, не наполягаю, ‒ відступився Марсель. ‒ А ти ніколи не замислювався, чи схвалив би батько ось таке самітництво?
‒ Не розумію, що ти маєш на увазі.
‒ Гаразд, ‒ здався Марсель. ‒ Проїхали…
‒ Окей, я зрозумів, не наполягаю, ‒ відступився Марсель. ‒ А ти ніколи не замислювався, чи схвалив би батько ось таке самітництво?
‒ Не розумію, що ти маєш на увазі.
‒ Гаразд, ‒ здався Марсель. ‒ Проїхали…
Подобатися жінкам, кохатися…
‒ Закохатися? Мені? Як ти собі це уявляєш? Наш батько…
‒ Я не кажу про почуття, ‒ обірвав Марсель старшого брата. ‒ Я кажу про ліжко. Можу тебе познайомити зі своїми дівчатами. Мрійливі крихітки і хочуть лише трішки розважитися!
‒ Закохатися? Мені? Як ти собі це уявляєш? Наш батько…
‒ Я не кажу про почуття, ‒ обірвав Марсель старшого брата. ‒ Я кажу про ліжко. Можу тебе познайомити зі своїми дівчатами. Мрійливі крихітки і хочуть лише трішки розважитися!
November 7, 2024 at 5:10 PM
Подобатися жінкам, кохатися…
‒ Закохатися? Мені? Як ти собі це уявляєш? Наш батько…
‒ Я не кажу про почуття, ‒ обірвав Марсель старшого брата. ‒ Я кажу про ліжко. Можу тебе познайомити зі своїми дівчатами. Мрійливі крихітки і хочуть лише трішки розважитися!
‒ Закохатися? Мені? Як ти собі це уявляєш? Наш батько…
‒ Я не кажу про почуття, ‒ обірвав Марсель старшого брата. ‒ Я кажу про ліжко. Можу тебе познайомити зі своїми дівчатами. Мрійливі крихітки і хочуть лише трішки розважитися!
Всерйоз засмучений Марсель підійшов до вікна. Барабанив дощ, розліталися блискавки.
‒ «Патрон 66» не байкерський паб, ‒ трохи нервово заперечив він і наполегливо додав: ‒ Каю, я кажу цілком серйозно: тобі треба виходити, бачити людей, розумієш? А не лише роботу.
‒ «Патрон 66» не байкерський паб, ‒ трохи нервово заперечив він і наполегливо додав: ‒ Каю, я кажу цілком серйозно: тобі треба виходити, бачити людей, розумієш? А не лише роботу.
November 7, 2024 at 5:10 PM
Всерйоз засмучений Марсель підійшов до вікна. Барабанив дощ, розліталися блискавки.
‒ «Патрон 66» не байкерський паб, ‒ трохи нервово заперечив він і наполегливо додав: ‒ Каю, я кажу цілком серйозно: тобі треба виходити, бачити людей, розумієш? А не лише роботу.
‒ «Патрон 66» не байкерський паб, ‒ трохи нервово заперечив він і наполегливо додав: ‒ Каю, я кажу цілком серйозно: тобі треба виходити, бачити людей, розумієш? А не лише роботу.
Кай, не погоджуючись, похитав головою:
‒ Ні, дякую. Я не хочу, щоб моя сестра прокинулася через годину, розбуджена кошмаром, і виявила, що обидвоє брати її покинули, бо захотіли випити мохіто в барі байкерів, наркоманів та сатаністів.
‒ Ні, дякую. Я не хочу, щоб моя сестра прокинулася через годину, розбуджена кошмаром, і виявила, що обидвоє брати її покинули, бо захотіли випити мохіто в барі байкерів, наркоманів та сатаністів.
November 7, 2024 at 5:09 PM
Кай, не погоджуючись, похитав головою:
‒ Ні, дякую. Я не хочу, щоб моя сестра прокинулася через годину, розбуджена кошмаром, і виявила, що обидвоє брати її покинули, бо захотіли випити мохіто в барі байкерів, наркоманів та сатаністів.
‒ Ні, дякую. Я не хочу, щоб моя сестра прокинулася через годину, розбуджена кошмаром, і виявила, що обидвоє брати її покинули, бо захотіли випити мохіто в барі байкерів, наркоманів та сатаністів.
Марсель відразу знайшов аргумент:
‒ Їй вже сім років, до школи ходить. Якщо так хвилюєшся, можемо попросити ту милу сусідку приглянути за нею. Їй подобається сидіти із дітьми.
‒ Їй вже сім років, до школи ходить. Якщо так хвилюєшся, можемо попросити ту милу сусідку приглянути за нею. Їй подобається сидіти із дітьми.
November 7, 2024 at 5:09 PM
Марсель відразу знайшов аргумент:
‒ Їй вже сім років, до школи ходить. Якщо так хвилюєшся, можемо попросити ту милу сусідку приглянути за нею. Їй подобається сидіти із дітьми.
‒ Їй вже сім років, до школи ходить. Якщо так хвилюєшся, можемо попросити ту милу сусідку приглянути за нею. Їй подобається сидіти із дітьми.
‒ Це ти про своїх колишніх?
‒ Іди нахуй, ‒ крізь легкий сміх промовив Марсель. ‒ Так ти підеш зі мною?
‒ А Ола? Я її, що, одну залишу?
‒ Іди нахуй, ‒ крізь легкий сміх промовив Марсель. ‒ Так ти підеш зі мною?
‒ А Ола? Я її, що, одну залишу?
November 7, 2024 at 5:09 PM
‒ Це ти про своїх колишніх?
‒ Іди нахуй, ‒ крізь легкий сміх промовив Марсель. ‒ Так ти підеш зі мною?
‒ А Ола? Я її, що, одну залишу?
‒ Іди нахуй, ‒ крізь легкий сміх промовив Марсель. ‒ Так ти підеш зі мною?
‒ А Ола? Я її, що, одну залишу?